Григорий Григорович Кияшко

 

19 квітня 2021року виповнилося 85 років українському прозаїку Григорію Григоровичу Кияшко.

Народився Григорій Григорович Кияшко  у 1936 року в білоруському селі Мокреці на Гомельщині в сім’ї селянина. Ще до війни з матір’ю переїхав до Києва: батько тоді служив в армії і загинув у серпні 1941.

Після закінчення школи за путівкою від комсомолу поїхав на Донбас будувати шахти. Одночасно працював і вчився. Згодом став секретарем «Шахтобудівника» -  багатотиражної газети «Севастянівська».

У 1967 році закінчив Український поліграфічний інститут. Працював завідуючим відділом журналу «Заклик», тривалий час був кореспондентом газети «Літературна Україна» та директором Українського республіканського Будинку літераторів. З 1984 по 2005 заступник відповідального секретаря журналу «Київ». Член Національної спілки письменників України з 1978 року.

На початку 60-х років почав друкуватися у журналі «Барвінок» з оповіданнями для дітей. Перша книжка для юного читача «Турецькі султани» побачила світ у 1965 році. Потім вийшли книжки «До козацького схову»(1967), «Жайворонки» (1970), «Поштовий фургон» (1970). ). У творчості порушує проблеми сім’ї, виховання дітей, захисту природи. 

У повісті «Жайворони» розповідається про літні двотижневі пригоди десятирічного хлопчика Павки, який проживає у місті Київ. Його тато – мостобудівник, мама – іхтіолог, досліджує життя і природу риб. І ось автор подає вже першу символічну деталь: він порівнює батьків Павки з журавлями, адже вони завжди у від’їздах, в експедиціях, «у виріях», як каже автор. А ми знаємо, що журавлі – це перш за все один із символів України. Ті люди, які назавжди покинули рідну Батьківщину, із сумом згадують Україну. І передусім, згадують журавлів.

В повісті українського письменника розповідається про життя, про цікаві захоплення міських школярів. Хлопці допомагають своєму другові викрити хитрого винуватця автомобільної аварії.

Хоча майже всі герої цієї книжки—ровесники, вони дуже різняться між собою. Жорка з оповідання «Солдатський гостинець» та Вально з оповідання «Чаєня» передчасно стали дорослими, знають, що таке справжнє горе, бо зростали вони в час війни. А от Картава Біда, герой кількох оповідань, Вітька з оповідання «Вітина мандрівка» та інші — хлопці безтурботні й веселі, здатні на всілякі витівки. За ці витівки їм доводиться інколи й розплачуватись. Але вони не журяться: навпаки, шукають нових «подвигів».