четверг, 20 мая 2021 г.

20 травня День вишиванки

 Матвіївський ЗНВК "Всесвіт" святкує День вишиванки




Вишивка - один із давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передається від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту в селі Мізина наЧернігівщні та його аналогів, засвідчують вишивки на території України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою.У кожному регіоні Україні існував свій  орнамент візерунку, композиція та колоріт. При створенні своїх композицій вони спираються на багаті традиції української вишивки, збагачують їх  новими надбаннями. 

Сьогодні у богатьох осередках України працює чимало талановитих вишивальниць, творчість яких відзначається смаком та орігінальністю. Народні майстрині репрезентують сучасну українську вишивку на численних виставках як в нашій країні, так і далеко за ії межами, демонструючі високій мистецький рівень своїх творів.
 

пятница, 14 мая 2021 г.

15 травня День Європи


 

Де́нь Євро́пи — свято, що відзначається 5 травня Радою Європи та 9 травня Європейським Союзом, а також офіційно в Україні щорічно у третю суботу травня з 2003 року.

Перше визнання Дня Європи відбулось у Раді Європи в 1964 році. Пізніше Європейський Союз почав відзначати свій власний Європейський день на відзначення декларації Шумана 1950 року, внаслідок чого деякі називають її «Днем Шумана». День Європи, разом з єдиною валютою (євро), прапором і гімном, є символом ЄС як політичної сили.

В Україні свято було встановлено «…враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію…» згідно з Указом Президента України «Про День Європи» від 19 квітня 2003 р. № 339/2003.

День Європи в Україні відзначається у третю суботу травня. День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.

Традиційно урочиста церемонія відкриття Дня Європи проходить у Києві. На Хрещатику облаштовується так зване «Європейське містечко» за сприяння Представництва ЄС в Україні та посольств держав-членів ЄС.

Таке містечко складається з павільйонів, що представляють Україну, кожну державу-члена ЄС, Європейську Комісію та міжнародні організації. У павільйонах презентується географія, культура, історія найбільших міст держав-членів ЄС, організовуються публічні дебати з послами та представниками української влади, проводяться вікторини з європейської тематики та мовні курси, облаштовуються «куточки національних страв» тощо.

Традиційно протягом офіційного відкриття святкування Дня Європи, відбуваються зустрічі послів держав-членів ЄС із представниками органів місцевої влади, студентами та викладачами місцевих університетів, представників неурядових та громадських організацій, засобів масової інформації.

 

Бібліотека Матвіївського ЗНВК "Всесвіт" вітає всіх з Днем Європи і пропонує літературну  виставку-подорож "Європою без кордонів".

150 років від дня народження Василя Семеновича Стефаника



Василь Стефаник – талановитий український письменник-реаліст, майстер стислої соціально-психологічної новели. Його творчість припадає на кінець ХІХ та першу третину нашого століття.

Він написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю.

"Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру... За них я буду писати і для них"  - говорив Василь Стефаник.

Пропоную переглянути цикавий відео-урок:


:

 

пятница, 7 мая 2021 г.

Присвячується до Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні


Напередодні 76-ї  річниці Великої перемоги над фашизмом, ми, ваші потомки, щиро вдячні всім Ветеранам Великої Вітчизняної  війни за мужність і відвагу, за те, що безкорисливо і безстрашно захищали нашу землю від ворога, за те, що на довгі роки подарували нам мирне життя, за те, що ваші руки вдень і вночі піднімали з руїн  місця и села.

Сьогдні, слова вічної вдячності ми висловлюємо учаснику бойових дій, ветерану праці нашому дідусеві Івану Гавриловічу Погорілому.

Іван Гаврилович Погорілий народився 27 травня 1914 року у селі  Ново-Водяне Кам’янськодніпровського району Запорізької області. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Івану було 27 років,був одружений мав 3-х дітей. На фронт потрапив у перші дні мобілізації. З пункту  зібрання їх відразу відправили  у навчальний підрозділ танкового  десанту, а через два місяці на фронт.  Погорілий  Іван Гаврилович воював стрільцем у складі 54-ї танкової бригади на Першому Українському  фронті.

-          Борючись на передовій часто бували під обстрілами і бомбардуваннями. В кінці 42-го отримав контузію і важке поранення в ліву руку і обидві кисті. Потрапив в медсамбад, а звідти відправили в госпіталь. На лікуванні перебував більше двох місяців. А вже коли комісували, не знав куди і податися. У Запоріжжі стояли німці, наражати сім'ю на небезпеку не хотілося. Ось і запропонував однополчанин Михайло Шелепа їхати з ним, - розповідав дідусь.

З того далекого 1942 року, життя Івана Гавриловича сильно змінилася. Народився в Запоріжжі на Україні, а доля закинула його в Казастан, в село Ставрополку Рузаевського району Кокчетавськой області.

Михайло Шелепа попросив свою сусідку взяти Івана на тимчасове проживання. У Олександри було двоє маленьких дітей, чоловік на фронті, а допомоги не було ні  від кого. Подумавши, вона погодилася.

Іван поступово звикав до нового місця проживання. Недавала спокою поранена рука. Він насилу управлявся на ремонті  сільгосптехніки у машиномайстерні.  На весні та в осені з ранку до ночі в поле, то на посівній, то на збиральної, то на обробці  парів. Взимку ремонтував трактора та іншу сільхосптехніку, тягав з полів солому, пізніше працював на млині.

У 1944 році власниця будинку Олександра овдовіла, її чоловік Герус Василь загинув на фронті, сиротами залишилося двоє малолітніх дітей, Миколайчикуі не було і шести років, а Марійки виповнилося три роки. Іван замінив осиротілим дітям рідного батька, хоча і знав, що на  Запоріжжі  його теж чекають троє дітей: Галина, Іван и Григорій.

 Незабаром Україну  звільнили від німців, а Іван не міг все кинути і поїхати на Батьківщину. Душею прикипів до тих, хто допоміг вижити в скрутний час, хто дав притулок, обігрів і нагодував, коли не було куди податися. У Казахстані  в нього з'явилася друга сім'я, а потім і ще троє дітей: Олексій, Петро і Валентина.  Він неодноразово відвідував рідний Запорізькій край, своїх рідних. Він при житті об’єднав дві сім’ї в один рід. Усі його діти і досі спілкуються один з одним. У Запорізькій, Дніпропетровській та Київській області  мешкає багато його онуків і правнуків, А в селі Матвіївка живе його онук Березняк Петро Степанович.

  Погорєлов Іван Гаврилович був інвалідом Великої Вітчизняної війни, мав бойові нагороди і медалі, отримані в мирний час.

 11 березня 1985 року він був нагороджений Орденом Вітчизняної війни I ступеня.

Ім'я Погорілого Івана Гавриловича внесено в книгу "Солдати Перемоги" (том 3, стр.380, по Москаленському району Омської області), що вийшла в світ 2001 році.

Низький уклін всім визволителям від фашизму…

Ваш подвиг безсмертний -  вічна  пам’ять!