8 жовтня - 135 років від дня
народження
українського поета доби «Розстріляного відродження»
Володимира Євтимовича (Юхимовича) Свідзінського (1885 – 1941)
Сторінка з біографії
Володимира Євтимович (Юхимовича)
Свідзинського
8 жовтня 1885 року
у селі Маянів Подільської губернії в
багатодітній сім’ї священика народився
український поет та перекладач Володимир
Юхимович Свідзинський.
1894—1899 навчався в Тиврівському духовному училищі. Згодом
закінчив Київський комерційний інститут й історико-філологічний факультет
Подільського університету.. У пошуках
роботи деякий час жив у Житомирі, Кам’янці-Подільському й Харкові. Займався
редакторською та науковою роботою. Писав ліричні вірші й балади, працював
перекладачем у місячнику
«Червоний шлях», газеті «Червона армія» тощо. 1927 році за власні
кошти в була надрукована збірка творів
«Вересень», яку критика сприйняла дуже неоднозначно, та навіть більше неприхильно.
Творча
самореалізація Свідзинського відбувалася всупереч обставинам, що були вкрай
несприятливими (родинна драма, підірване здоров’я, матеріальна скрута), проте
водночас це був його свідомий вибір. Версифікаційна майстерність та мовне
багатство його творів роблять поета достатньо унікальним.
Сучасникам поета
його творча спадщина значною мірою залишилася невідомою, незважаючи на те, що серед його шанувальників
були П.Тичина і Ю.Яновський, М.Йогансен і А.Копштейн, а також ще зовсім молоді
на той час І.Муратов, О.Веретенченко, В.Боровий та ін.
Після 1927-го
перестав друкуватись, перейшовши у «внутрішню опозицію». «В цій позиції, — пише
Стус, — єдиний його порятунок і надія на життя. Замкнутися, щоб зберегтися.
Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути
співучасником...»
У 1930-ті рр. як
поет він працював інтенсивно і сформував дві великі підсумкові рукописні
збірки: "Медобір", а також ще одну, без назви. У цей період його хист
сягнув свого найвищого злету, проте відбувалося це ніби за межами тодішньої
літератури.
Свідзінський також багато перекладав з літератур
народів СРСР, з французької, іспанської, польської мов. Серед перекладів
"Слово о полку Ігоревім" (1938), комедії Арістофана
"Хмари", "Оси", "Жаби" (видано 1939). Був безпартійним.
Член Спілки письменників СРСР з 1936 року.
1940 вийшла третя й
остання прижиттєва книжка С. "Поезії".
З початком Великої
вітчизняної війни, коли німці наблизилися до Харкова, Свідзинський як член
Спілки письменників СРСР одержав евакуаційний талон, проте сталася затримка з від’їздом через непевність
свого становища та незгоду доньки (дружина померла ще 1933). Очевидно,
це було витлумачено як намагання дочекатися приходу німців. 27 вересня 1941
поет був заарештований, а в середині жовтня 1941 відправлений разом з іншими арештантами пішим етапом на схід.
Коли десь неподалік стався прорив німецької танкової
колони,
конвой дістав наказ позбутися в’язнів. 18 жовтня 1941 року поблизу х. Бутирки Уразовського
р-ну Курської обл. (нині село Валуйського р-ну Білгород. обл.) їх загнали до
покинутої господарської
будівлі, замкнули та спалили.
Читачів незмінно вражає висловлене в поезії Свідзинського чітке
передчуття цієї смерті в огні.
В полум’ї був спервовіку
І в полум’я знову
вернуся...
І як те вугілля в
горні
В бурхливім горінні
зникає,
Так розімчать, розметають
Сонячні вихори в пасма блискучі
Спалене тіло моє...
Негласна
заборона на його ім’я, мала на меті війти у вічність. Цьому сприяла вивезена за кордон О. Веретенченком частина його
недрукованої спадщини, яка була надрукована у тамтешній періодиці.
В Україні донька поета також зберегла батькові рукописи та з кінця 1960-х рр. здійснювалися
аналогічні зусилля, але повернення в літературу поета, реабілітованого лише
1964 "за відсутністю складу злочину", відбувалося довго і складно,
перше повне видання його спадщини з’явилося лише 2004.
