8 жовтня  - 135 років від дня народження

українського поета доби «Розстріляного відродження» 

Володимира Євтимовича (Юхимовича) Свідзінського (1885 – 1941)

Сторінка з біографії

Володимира Євтимович (Юхимовича) Свідзинського 

8 жовтня 1885 року у селі Маянів Подільської губернії  в багатодітній  сім’ї священика народився український  поет та перекладач Володимир  Юхимович Свідзинський.

1894—1899 навчався в Тиврівському духовному училищі. Згодом закінчив Київський комерційний інститут й історико-філологічний факультет Подільського університету..  У пошуках роботи деякий час жив у Житомирі, Кам’янці-Подільському й Харкові. Займався редакторською та науковою роботою. Писав ліричні вірші й балади,  працював  перекладачем   у місячнику «Червоний шлях», газеті «Червона армія» тощо. 1927  році за власні кошти в була надрукована збірка творів  «Вересень», яку критика сприйняла дуже неоднозначно, та  навіть більше неприхильно.

Творча самореалізація Свідзинського відбувалася всупереч обставинам, що були вкрай несприятливими (родинна драма, підірване здоров’я, матеріальна скрута), проте водночас це був його свідомий вибір. Версифікаційна майстерність та мовне багатство його творів роблять поета достатньо унікальним.

Сучасникам поета його творча спадщина значною мірою залишилася невідомою,  незважаючи на те, що серед його шанувальників були П.Тичина і Ю.Яновський, М.Йогансен і А.Копштейн, а також ще зовсім молоді на той час І.Муратов, О.Веретенченко, В.Боровий та ін.

Після 1927-го перестав друкуватись, перейшовши у «внутрішню опозицію». «В цій позиції, — пише Стус, — єдиний його порятунок і надія на життя. Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником...»

У 1930-ті рр. як поет він працював інтенсивно і сформував дві великі підсумкові рукописні збірки: "Медобір", а також ще одну, без назви. У цей період його хист сягнув свого найвищого злету, проте відбувалося це ніби за межами тодішньої літератури.

Свідзінський також багато перекладав з літератур народів СРСР, з французької, іспанської, польської мов. Серед перекладів "Слово о полку Ігоревім" (1938), комедії Арістофана "Хмари", "Оси", "Жаби" (видано 1939). Був безпартійним. Член Спілки письменників СРСР з 1936 року.

1940 вийшла третя й остання прижиттєва книжка С. "Поезії".

З початком Великої вітчизняної війни, коли німці наблизилися до Харкова, Свідзинський як член Спілки письменників СРСР одержав евакуаційний талон, проте  сталася затримка з від’їздом через непевність свого становища та незгоду доньки (дружина померла ще 1933). Очевидно, це було витлумачено як намагання дочекатися приходу німців. 27 вересня 1941 поет був заарештований, а в середині жовтня 1941 відправлений разом з іншими арештантами пішим етапом на схід. Коли десь неподалік стався прорив німецької танкової колони, конвой дістав наказ позбутися в’язнів. 18 жовтня 1941 року поблизу х. Бутирки Уразовського р-ну Курської обл. (нині село Валуйського р-ну Білгород. обл.) їх загнали до покинутої господарської будівлі, замкнули та спалили.

Читачів незмінно вражає висловлене в поезії Свідзинського чітке передчуття цієї смерті в огні.

В полум’ї був спервовіку

І в полум’я знову вернуся...

І як те вугілля в горні

В бурхливім горінні зникає,

 Так розімчать, розметають

 Сонячні вихори в пасма блискучі

 Спалене тіло моє...

Негласна заборона на його ім’я,  мала на меті  війти  у вічність. Цьому сприяла вивезена за кордон О. Веретенченком частина його недрукованої спадщини, яка була надрукована у тамтешній періодиці. В Україні донька поета  також  зберегла батькові рукописи та з кінця 1960-х рр. здійснювалися аналогічні зусилля, але повернення в літературу поета, реабілітованого лише 1964 "за відсутністю складу злочину", відбувалося довго і складно, перше повне видання його спадщини з’явилося лише 2004.

 

 Знайомство учнів 11 класу 

з письменниками ювілярами початку жовтня 2020 року

                                     

 

 Шановні вчителі! Від щирого серця вітаю з Днем вчителя! Бажаю здоров'я, натхнення, комфорту у душі і достатку. Хай ваші учні ростуть слухняними і розумними.

 У бібліотеці Матвіївського ЗНВК "Всесвіт" з учнями 5-Б класу провели бібліотечний урок на тему: "Подорож у словникову країну".

Учні дізналися про ДІФ (довідково-інформацій фонд), про місце розташування його у бібліотеці, про частини ДІФ. Розглянули першу структурну одиницю фонду - "Словники".

 

26 вересня

Європейський день мов

Європейський день мов проводиться з ініціативи Ради Європи і ЄС з 2001 року за підтримки Комісії з освіти ЮНЕСКО.

Мета  свята – привернути увагу аудиторії до мов, якими розмовляють у Європі, поширювати культурне та лінгвістичне різноманіття та заохочувати до вивчення мов протягом усього життя.

З моменту нашого народження за допомогою мови  ми визначаємо наші емоції, пізнаємо світ навколо нас. Вивчаючи мови інших народів, ми розширюємо свою картину світу, адже починаємо дивитися на нього крізь призму іншого світогляду.

У Європейському Союзі нараховують 24 офіційні мови, близько 60 регіональних та мов меншин, та більше 175 мов, якими розмовляють емігранти. У світі ж існує майже 6 тис. мов, більшістю з яких розмовляють в Азії та Африці. Щонайменше половина мешканців планети розмовляє двома й більше мовами, або розуміють дві і більше мови.

Всі рішення, що приймаються офіційними органами ЄС, перекладаються на всі офіційні мови, і громадяни ЄС мають право звертатися до органів ЄС та отримувати відповідь на свої запити на будь-якій з офіційних мов.

Найпоширенішою мовою Європи (за кількістю носіїв як рідної) є російська мова. Далі з великим відривом слідує німецька мова – близько 95 млн, французька мова близько 66 млн, англійська мова 63 млн, італійська мова – 60 млн, іспанська, польська мова та українська мова (близько 40 млн європейців вважають їх рідними).

 Видомі поліглоти світу:

Віллі Мельников-Сторквіст — москвич, лікар-вірусолог. Знає 105 мов. Внесений в книгу рекордів Гінесса. Пише вірші на 95 мовах. Пережив клінічну смерть, коли воював в Афганістані. Має безліч інтересів. Захоплюється фотографією, архітектурою, історією, малюванням, спелеологією. Знявся у фільмі «Світ мене не піймав» на кіностудії імені Довженка. Зараз знімається у фільмі «Доктор Живаго» в ролі Вольдемара.

Іштван Дабі — угорський перекладач і письменник, перекладав з 103-х мов.

Білецький Андрій Олександрович — український мовознавець, володів близько 90 мовами.

Агатангел Кримський — історик, мовознавець, етнограф, сходознавець, людина енцеклопедичних знань кримсько-татарського походження. Володів, принаймні, 16 живими і деякими класичними мовами; за деякими даними — 60 мовами.

Григорій Кочур — український поет, перекладач, історик літератури і теоретик перекладацького мистецтва, перекладав з 28-ми (за іншими відомостями, з сорока) мов.

Павло Тичина — український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Новатор поетичної форми, володів 15 мовами.

Іван Франко — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч, володів 14 мовами.

Леся Українка  — українська письменниця, перекладачка, культурна діячка, володіла 11 мовами.

 

 

Вперше відзначався День партизанської слави 22 вересня 2001 року, в день 60-тої річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни,  встановлений Указом Президента № 1020/2001 від 30.10.2001.

День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя.

6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід.

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. ГероЇ не вмирають!

Запрошуємо  вчителів та учнів  Матвіївського ЗНВК "Всесвіт" ознайомитися з літературою, запропонованою на виставці.

  

 

 

19 вересня 

відсвяткувала своє 60-те День народження відома українська письменниця Оксана  Стефанівна Забужко. Побажаємо ій здоров'я на довгі роки та творчого натхнення!

Окса́на Стефа́нівна Забу́жко—  народилася

19 вересня 1960  на Україні у місті Луцьк.

Батько письменниці, Стефан (Степан) Іванович Забужко (1926—1983) — педагог, літературний критик і перекладач. У сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї.  Мати, Надія Яківна Обжирко -Забужко (1926—2014) — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів.

Свою філологічну освітуОксана Стефанівна отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 р. репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути Луцьк.

З 1968 р. Оксана Забужко мешкає в Києві.

Закінчила філософський факультет (1977—1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії  ім. П.Чайковського (1986—1988), з 1989 р. — старший науковий співробітник Інституту філософії НАН України.

В 1987 році прийнята до Спілки письменників СРСР.

1992 року викладала українську культуру в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. У 2001 році викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Одружена з художником Ростиславом Лужецьким.

Писати вірші Забужко почала, в дитинстві. Дебютувала з віршами в періодиці у 9 років, на 1973 р. у видавництві «Молодь» була запланована до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель», передмову до якої написав Михайло Стельмах. Але в творчу біографію юної авторки знову втрутилися історичні події: під час репресій 1972 р. її батьки потрапили в «чорні списки», і «Весняну акварель», уже підготовлену до друку, було знято з виробництва. Тих своїх ранніх віршів Забужко ніколи потім не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий іній»), змогла видати тільки в 1985 р.

Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми національної ідентичності і гендеру. Фаховий філософ і культуролог, Оксана Забужко пише есеї і працює у жанрі нон-фікшн. Найвідоміша книга Оксани Забужко у жанрі нон-фікшн — «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У цьому безпрецендентному для України інтелектуальному бестселері українська культурна історія осмислена через Лесю Українку, жіночу постать.

 Вона також звертається до української історії ХХ століття. Її найвидатніший, роман, «Музей покинутих секретів» (2009), перекладений шістьма мовами, — це родинна сага, де присутні три ключові для української історії епохи — Друга Світова війна, 70-ті роки, ранні 2000-ні. Зокрема, авторка приділяє багато уваги епосі УПА (Української Повстанської Армії.

 Важливою рисою письма Оксани Забужко є його зверненість до світу, націленість не лише на внутрішню аудиторію але доступність для західного читача.

З ім'ям Оксани Забужко пов'язаний вихід сучасної української літератури на міжнародну арену. Твори письменниці перекладені понад 20 мовами, окремими книжками виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції. Книжка розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською «Український палімпсест» початково вийшла польською мовою і взимку 2013—2014 рр. стала для польських еліт важливим джерелом знань про Україну, допомігши визначитися з політичною підтримкою Майдану.

Вистави за творами письменниці йдуть на багатьох театральних сценах України, Європи і Північної Америки. У лютому 1998 р. у Нью-Йорку відбулася прем'єра драматичної сцени (моноопери) для мецо-сопрано та камерного ансамблю «Клітемнестра» за однойменною поемою Оксани Забужко (композитор: Вірко Балей (Virko Baley), англійський переклад: Ліса Сапінкопф (Lisa Sapinkopf).

У 2001 р. на Київській студії хронікально-документальних фільмів знято експериментальний фільм «Хроніки від Фортінбраса» за мотивами однойменної збірки есеїв (режисер Оксана Чепелик).

Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами. З 2012 р. письменниця співпрацює з гуртом «Тельнюк.

У 2015 р. Чеське Радіо Влтава (Прага) підготувало театралізовану аудіоверсію роману «Музей покинутих секретів» (драматичний цикл із 15 передач, чеський переклад: Ріта Кіндлерова, режисер: Петр Манчал).

Нагороджена багатьма преміями України і  світу.