25 квітня відсвяткувала свій 65 річний ювілей  

українська письменниця-прозаїк, журналістка

Любов Петрівна Пономаренко

Народилася 25 травня 1955 року в селі Іванівці Срібнянського району Чернігівської області, в сім'ї вчителів. Батько, Петро Йосипович Кириченко викладав математику, мати Мотря Пиліпивна біологію і хімію. Крім Любові в сім'ї ще виховували сина Володмира. 

З дитинства любила природу, милувалася ії красою, раділа кожній живій істоті. Вона часто, сидячі на  пагорбі, розмовляла з яблунею, на якій колись висіла ії колиска. 

Улюбленим відпочинком Люби було відвідування сільської бібліотеки. Бібліотекар дозволяла дівчинці походити між стелажами, і самостійно вибрати собі для читання цікаву книгу. Вже до школи  вміла римувати рядки, а у 12 років почала друкувати свої перші спроби в районній та обласній пресі. 

У 1972 році закінчила 10 класів, і стала учасницею республіканської наради обдарованих учнів у Київі. Там вона вперше познайомилася з Олесем Гончарем, Дмитром Білоусом, Юриєм Збанацьким, Тамарою Коломієць. Декілька років працювала вчителькою російської мови та літератури в Чернігівській та Полтавській області. 

30 років Любовь Пономаренко віддала журналістиці. 

 На початку 80 років, за порадою українського письменника Володимира Дрозда,написала своє перші оповідання. 

Сьогодні мешкає у містечку Гребінка на Полтавщині. Має двоє дітей - доньку Аліну, кандидата філологічних наук, та сина Любомира. Літературу вважає нетільки своїм захопленням, а і справжнім порятунком для душі. Пише тільки під час вихідних та відпусток. 

Лауреат премій «Благовіст» (1998) та ім. Олеся Гончара (2000)

Основні твори письменниці:

Гер переможений, Голуби на дзвіниці, Дві в клодязі, Дерево облич, До схід сонця в тютюновім магазинчику, Домаха і камінь, Земляне серце, І сонце піде геть та багато інших.